Новий етап інвестування на пенсію: шифрування активів у 401(k) план

7 серпня 2025 року США зустріли важливу фінансову віху. Президент Трамп підписав виконавчий указ, який відкрив нові інвестиційні можливості для 401(k) пенсійних накопичувальних планів. Це рішення не лише дозволяє інвестиції в приватний капітал та нерухомість, але й вперше включає шифрування активів, що знаменує собою значну зміну в стратегії пенсійних інвестицій США.

Ця політика має глибокий вплив:

• Це забезпечує національне визнання для шифрувального ринку, передаючи світові позитивний сигнал про просування шифрувального ринку до зрілості.
• Інвестиційний портфель пенсійного фонду стане більш диверсифікованим, з можливістю отримання вищої прибутковості, але водночас стикнеться з більшими ринковими коливаннями та ризиком.

З історичної точки зору, це рішення можна вважати знаковою подією в історії розвитку шифрування валюти.

Оглядаючись на еволюцію плану 401(k), ми можемо виявити важливу віху: під час Великої депресії реформа пенсій дозволила інвестувати в акції. Незважаючи на те, що історичний контекст і економічне середовище в той час суттєво відрізнялися від сьогоднішніх, ця зміна має вражаючу схожість з нинішньою тенденцією впровадження шифрування активів.

Пенсійна система перед Великою депресією

На початку 20 століття до 1920-х років пенсійна система США в основному використовувала плани з фіксованим доходом. У цій моделі роботодавці зобов'язуються забезпечити працівникам стабільний місячний дохід після виходу на пенсію. Ця система виникла внаслідок індустріалізації наприкінці 19 століття, з метою залучення та утримання кваліфікованої робочої сили.

Тоді стратегія інвестицій пенсійного фонду була надзвичайно консервативною. Загалом вважалося, що пенсійні фонди повинні прагнути до безпеки, а не до високих доходів. Під впливом обмежень регулювання "юридичного списку" пенсійні фонди в основному інвестували в державні облігації, облігації високоякісних компаній та муніципальні облігації та інші активи з низьким ризиком.

Ця консервативна стратегія добре працює в періоди економічного процвітання, але також обмежує потенційний інвестиційний дохід.

Удар Великої депресії та криза пенсійного забезпечення

У жовтні 1929 року стався крах на Уолл-стріт, що ознаменував початок Великої депресії. Індекс Доу-Джонса впав майже на 90% від свого піку, що спричинило глобальний економічний колапс. Рівень безробіття зріс до 25%, безліч підприємств збанкрутувало.

Незважаючи на те, що в той час пенсійні фонди мало інвестували в акції, економічна криза все ж серйозно вдарила по них опосередковано. Багато роботодавців-юридичних осіб збанкрутували і не змогли виконати пенсійні зобов'язання, що призвело до переривання або суттєвого скорочення виплат пенсій.

Ця криза викликала сумніви у громадськості щодо здатності роботодавців і урядів управляти пенсійними фондами, що спонукало до втручання федерального уряду. У 1935 році було ухвалено Закон про соціальне забезпечення, який створив національну пенсійну систему, але приватні та державні пенсії все ще в основному управляються на місцевому рівні.

Регулятори наголошують, що пенсійні фонди повинні уникати інвестування в акції та інші активи, які вважаються "азартними".

Однак після кризи економічне відновлення відбувається повільно, доходність облігацій починає знижуватися, частково через розширення федеральних податків. Це заклало основи для подальших змін. У цей час проблема недостатності доходності для покриття обіцяних виплат поступово стає очевидною.

Інвестиційні зміни та суперечки після Великої депресії

Після Великої депресії, особливо під час Другої світової війни та після неї (1940-1950-і роки), інвестиційні стратегії пенсійних фондів почали повільно змінюватися з консервативних інвестицій у облігації на акціонерні активи, що включають акції. Цей процес змін був сповнений суперечок і викликів.

Економіка відновилася після війни, але ринок муніципальних облігацій застиг, а прибутковість знизилася до низької позначки в 1,2%, що не задовольняє гарантований дохід пенсійних фондів. Публічні пенсії стикаються з тиском "дефіцитних виплат", що збільшує навантаження на платників податків.

Водночас приватні трастові фонди почали застосовувати "правило обережності". Це правило походить з трастового права 19 століття, але було переосмислено в 1940-х роках, дозволяючи диверсифіковані інвестиції для досягнення вищого доходу, якщо загалом "обережно". Це правило спочатку стосувалося приватних трастів, але поступово почало впливати на державні пенсійні фонди.

У 1950 році штат Нью-Йорк першим частково впровадив правила обережних інвесторів, дозволивши пенсійним фондам інвестувати до 35% активів у капітал. Це стало знаковим переходом від "правового переліку" до гнучких інвестицій. Інші штати поспішили наслідувати приклад, наприклад, Північна Кароліна у 1957 році дозволила інвестиції в корпоративні облігації, а в 1961 році дозволила 10% розподілу акцій, до 1964 року ця частка зросла до 15%.

Ця зміна викликала жорстку суперечку. Противники (переважно актуарії та профспілки) вважають, що інвестування в акції може повторити долю біржового краху 1929 року, піддаючи пенсійні кошти ризику ринкових коливань. ЗМІ та політики називають це "грою на крові працівників", побоюючись, що під час економічного спаду пенсії можуть зазнати краху.

Щоб зменшити суперечки, початковий інвестиційний відсоток був суворо обмежений 10-20%, з пріоритетом на інвестиції в "блакитні фішки". Протягом наступного періоду, завдяки післявоєнному бичачому ринку, суперечки поступово зникли, доводячи потенціал прибутковості інвестицій у акції.

Подальший розвиток та інституалізація

До 1960 року частка державних пенсій у неурядових цінних паперах перевищила 40%. Частка облігацій Нью-Йорка знизилася з 32,3% у 1955 році до 1,7% у 1966 році. Ця зміна зменшила податковий тягар, але також зробила пенсії більш залежними від ринкових показників.

1974 року ухвалено Закон про забезпечення доходів пенсіонерів, який запровадив стандарт обережного інвестора для державних пенсій. Незважаючи на початкові суперечки, інвестування в акції зрештою було широко прийнято, але також виявило деякі проблеми. Наприклад, під час фінансової кризи 2008 року пенсійні фонди зазнали великих втрат, що знову викликало подібні дебати.

Вивільнення сигналу

Поточний 401(k) впровадження шифрованих активів надзвичайно схоже на суперечки, які виникли раніше щодо інвестування в акції. Обидва випадки стосуються переходу від консервативних інвестицій до високоризикових активів. Очевидно, що зрілість шифрованих активів наразі значно нижча, а їх волатильність вища, що можна розглядати як більш агресивну реформу пенсійного забезпечення, одночасно випускаючи деякі важливі сигнали.

Просування, регулювання та освіта щодо шифрувальних активів піднімуться на новий рівень, щоб підвищити прийнятність та усвідомлення ризиків у людей щодо цих нових активів.

З ринкової точки зору, включення акцій до пенсійних планів приносить величезну вигоду під час тривалого бичачого ринку акцій у США. Щоб криптоактиви могли повторити цей успіх, їм також необхідно вийти на стабільний висхідний ринковий тренд. Тим часом, оскільки 401(k) фонди за своєю суттю є довгостроково заблокованими, купівля криптоактивів пенсійними фондами є своєрідною "накопиченням монет" і може розглядатися як ще одна форма "стратегічних запасів криптоактивів".

Без огляду на те, з якого боку інтерпретувати, ця політика є величезним позитивом для галузі шифрування криптовалют.

Додаток: 401(k) план аналізу

401(k) є спонсорованою роботодавцем пенсійною накопичувальною програмою відповідно до розділу 401(k) Податкового кодексу США, яка була впроваджена вперше у 1978 році. Вона дозволяє працівникам вносити кошти на особистий пенсійний рахунок через зарплату до оподаткування (або після оподаткування, залежно від конкретної програми) для довгострокового заощадження та інвестування.

401(k) є "фіксованим планом внесків", який відрізняється від традиційного "фіксованого плану доходів"; його основа полягає в спільних внесках працівника та роботодавця, при цьому інвестиційні доходи або збитки несе особисто працівник.

механізм внесків

Працівники можуть відраховувати певний відсоток від кожної зарплати як внесок у 401(k), який зберігається на особистому рахунку. Роботодавці зазвичай пропонують "внески з відповідністю", тобто додають кошти на основі певного відсотка внесків працівників, конкретна сума відповідності залежить від політики роботодавця і не є обов'язковою.

інвестиційний вибір

401(k) не є єдиним фондом, а є особистим рахунком, контрольованим працівниками. Кошти можуть інвестуватися в "меню" опцій, встановлених роботодавцем, до яких зазвичай входять фонди індексу S&P 500, фонди облігацій, фонди змішаної конфігурації тощо. Виконавчий указ 2025 року дозволяє інвестувати в приватний капітал, нерухомість та шифрування активів.

Співробітники повинні вибрати інвестиційний портфель з меню або прийняти стандартний варіант. Роботодавець лише відповідає за надання варіантів, не беручи участі в конкретних інвестиційних рішеннях.

• Право на прибуток: Інвестиційний прибуток повністю належить працівникові, без необхідності ділитися з роботодавцем або іншими особами.
• Витрати на ризики: якщо ринок впаде, збитки несе працівник, механізму підтримки немає.

Ця структура надає співробітникам більшу свободу інвестування та потенційний дохід, але також вимагає від них нести відповідні інвестиційні ризики та відповідальність.